Щурячий апокаліпсис у стім-панк світі! — Shardpunk: Verminfall

Часто гра попереджає на початку, що вона складна і якщо ви не зможете пройти її, то це окей? Я от такого не бачив давно, тому одразу кинувся в бій і програв.

Хоча кинувся про покрокову тактику звучить трохи смішно, але саме в Shardpunk: Verminfall це доречно. Там іноді реально треба штурмувати напролом, щоб прорватися до ворогів.

Історія крута, майже Vermintide. Армія пацюків знищує столицю людей, ми з купкою героїв маємо пробиватися спустошеними районами, щоб дати надію людям на порятунок. Тільки от головне розуміти, що наші солдати, то не герої, а звичайні люди. В них як в Darkest Dungeon росте рівень стресу від усього пережитого, так в мене одного раз чувак відчувши, що він один під ворожим вогнем ледь не застрелився, але взяв себе в руки та відступив до своїх.

Я не великий фанат XCOM і подібних ігор, через часом дурнуватий шанс влучання в ціль. Тут з цим більш менш все гаразд, тобто якщо Ви десь сховались, або стоїте за стінкою під кутом, то в вас навряд поцілять з першої ж кулі, тоді треба змінювати позицію, рубатись в ближньому бою чи жбурляти гранати.

І найголовніший біль, через який я й програв перший раз остаточно (на той момент в мене був ще один герої навіть живий), це автоматон. Це робот помічник, який не вміє атакувати, а може лише підтримувати в бою чи застанити ворогів поруч, і от ця бляшанка це головне. Бо втративши її ви програли навіть, якщо всі інші живі, тому й для ворогів він часто пріоритетна ціль.

Варто додати, що гра не дає сильно розслабитись і ходити збирати лут усюди, бо як тільки ви десь сильно затримались, є шанс що знов прибіжать вороги, а може навіть зі спини. Тома гра дійсно тактично глибока, має круту атмосферу відчаю, і небагато, але вистачить RPG-шності в стімпанк піксельному апокаліпсисі. Точно треба чекати всім хто любить продумувати кроки на два вперед, бо інакше гра зламає хребет усім вашим героям так швидко, що й зрозуміти як ступили не туди не вийде.